Микита Тіняков: «За любов до футболу я завдячую батькові, а мама – мій головний вболівальник»
Днями Молодіжна команда нашого клубу тріумфувала у Першій лізі чемпіонату Києво-Святошинського регіону. До цього успіху борщагівців у якості капітана команди був причетний і 17-річний Микита Тіняков
У чемпіонському матчі проти вишневського клубу «Гостинний Двір» Тіняков відзначився дублем, в тому числі забивши красень-гол зі штрафного. А вже після тріумфу Микита відповів на запитання клубної прес-служби
– Микита, цей успіх з Молодіжною командою СК «Чайка» – що він значить особисто для тебе і якими емоціями наразі можеш поділитися?
– Безперечно, це найвагоміша для мене перемога у кар’єрі на командному рівні. І в першу чергу тому, що це перший успіх здобутий у дорослому футболі. Все, що було до цього, я маю на увазі якісь нагороди в рамках швидкоплинних турнірів у дитячому і юнацькому футболі, звичайно, не можуть порівнюватися з цим виграшем у Лізі району, де нам доводилося грати проти вікових футболістів, за плечима яких є досвід. Ця перемога навіть ментально по-іншому сприймається. Коли ти ще у дитячому, або у юнацькому віці, то ставишся до всього значно простіше. А зараз є таке приємне відчуття, що ти разом з партнерами працював на цей успіх кілька місяців. І досяг свого. Це інші емоції. Звичайно я радий зійти на цю вершину саме у складі Молодіжної команди СК «Чайка», разом з нашими тренерами Максимом Миколайовичем і Богданом Васильовичем.
– Цей чемпіонський склад, по суті, був створений влітку, адже після закінчення чемпіонату ДЮФЛУ деякі хлопці залишили команду Максима Головка. Не так вже і багато часу було на те, щоб новим гравцям зігратися з тими, хто залишився. Як капітан команди, розкрий секрет, за рахунок чого тренерському штабу вдалося створити боєздатний колектив? Як ти це побачив?
– Так, дійсно, цим складом ми граємо лише кілька місяців і для того, щоб на полі було гарне поразуміння, нам довелося багато працювати на тренуваннях. Фактично ми тренувалися у режимі професійних команд, майже кожного дня. До того ж, наші тренери амбітні і вимогливі. Я вже більше двох років граю під керівництвом дуету Максима Миколайовича і Богдана Васильовича і можу сказати, що за цей час я дізнався набагато більше про футбол, тренувальний процес, ніж за всю юнацьку кар’єру до цього. Взагалі мені подобається те, як наші тренери роблять індивідуальний підхід до футболістів. Ми виграли ці нагороди здебільше завдяки нашим тренерам.
– Сьогодні ти фактично сформований футболіст, який вже мріє про дорослу кар’єру. А з чого взагалі почалася твоя любов до футболу?
– Мій батько любить футбол. Хоча він не був футболістом, як таким, ганяти м’яч я починав саме з ним, коли мені було десь три або чотири роки. Звісно він багато футболу дивився по телебаченню, відвідував матчі на стадіоні. У ці моменти я також був поряд з ним. Так потроху футбол зайняв у моєму житті важливе місце. Тому за любов до футболу я завдячую батькові.
– А якщо коротко згадати, де саме ти починав робити свої перші свідомі кроки у футболі…
– Це було тут у Києві, на стадіоні «Темп». До речі, з тим, як я потрапив до ДЮСШ «Зірка», пов’язана цікава історія. Я просто з батьками грав у м’яч і мене побачив тренер, який тренував команду з гравців 2002 р.н. Попри те, що я молодше на два роки, він запросив мене у команду. І протягом двох років я тренувався і грав з хлопцями, які переважно були старші за мене. У «Зірці» я провів майже 10 років, після чого, до приходу у СК «Чайка», встиг пограти два сезони за ДЮСШ «Пісківка».
– Раніше ти вже згадав про те, що у структурі СК «Чайка» граєш понад двох років. Чи впевнений ти сьогодні в тому, що «Чайка» саме той клуб, в якому ти хочеш продовжувати розвиватися як футболіст, ставити нові амбітні цілі, досягати успіхів і таке інше?
– На сто відсотків так. Я можу сказати, що дуже радий грати у «Чайці». Наразі це мій клуб, в якому я хочу відбутися як дорослий футболіст. Моя головна мета – заграти у складі першої команди нашого клубу, вдосконалювати свій рівень гри. Сподіваюсь, що у мене буде шанс довести головному тренеру, що у майбутньому я можу бути корисним команді.
– У складі Молодіжної команди твоя позиція на полі – лівий захисник. Але раніше тебе можна було побачити і у центрі захисту, і навіть в опорній зоні. Для тебе самого на якій позиції грати зручніше?
– Напевно лівим захисником, адже я розумію, що за сприятливих умов на полі можу підключатися по флангу в атаку і бути корисним для команди попереду. Взагалі у моєму розумінні гравець не повинен обмежувати свої дії виключно на тій позиції, яку він має за тактичною схемою. У сучасному футболі і захисники, і опорники забивають чимало голів. Я також хочу навчитися грати так, щоб бути корисним і при обороні, і в атаці.
– Для будь-якого молодого гравця у процесі становлення кар’єри важливу роль відіграє підтримка рідних людей. В твоїй родині яке взагалі ставлення до футболу і до твоєї кар’єри?
– Про батька я вже згадував. В мене ще є молодший брат, але футболом він не займається. Так вийшло, що його з дитинства захоплювало шось інше, але також пов’язане зі спортом. Велику підтримку я завжди відчував і відчуваю від мами, вона також спортивна людина. До речі, мама непогано розбирається у футболі і коли у неї є можливість, вона відвідує мої ігри. Іноді ми навіть можемо обговорити ті чи інші події після матчу. А якщо казати загалом, мама – мій головний вболівальник.
– Чи є в тебе найзаповітніша мрія?
– Так. Грати у складі донецького «Шахтаря».
Прес-служба СК «Чайка»
