90 хвилин з Олександром Нігруцею: розмова про футбол і своє місце в футболі

Гостем другого випуску програми “90 хвилин” став відомий бізнесмен та меценат, президент СК “Чайка”, перший заступник голови Київської обласної федерації футболу, депутат Київської обласної ради, член виконавчого комітету ГО “КСРФФ” Олександр Петрович Нігруца.

“Завжди вболівав за “Динамо”

– Накопичилося дуже багато питань до Вас, останні загальні збори нашої федерації показали, що людей дуже цікавлять зміни, які будуть відбуватися в аматорському, любительському футболі найближчим часом, зокрема в нашому районі, в Київській області. Але давайте розпочнемо з витоків… Ми практично нічого не знаємо про Ваше дитинство, становлення, де Ви народились, і найголовніше, звідки з’явилася любов до футболу, як вона потрапила Вам в душу і захопила на все життя?

– Родом я з Вінницької області, Піщанський район, село Студена. Ще в школі з хлопцями ганяли в футбол, і так потихеньку “захворів” ним. Сам любив грати, не пропускав по телевізору матчі збірної СРСР, щиро вболівав за київське “Динамо”. З тих часів люблю футбол.

– Давайте уточнимо, завжди вболівали за київське “Динамо” чи були у Вашому серці й інші команди?

– Ні, завжди вболівав саме за “Динамо”, інших команд не було…

– Ви можете згадати той момент, коли Ви в перший раз потрапили на великий футбол?Який це був матч?

– Це був матч чемпіонату СРСР в Києві між командами “Динамо” (Київ) та “Динамо” (Мінськ). Не пам’ятаю, який рік. Тоді кияни програли з рахунком 0:2.

– Можливо, це навіть той рік, коли мінське “Динамо” стало чемпіонами Союзу, це 1982 рік?

– Зараз не можу пригадати, але пам’ятаю, що тоді багато гравців київського “Динамо” поїхало грати за збірну, був не зовсім основний склад, і Андрій Зигмантович з мінського “Динамо” забив два голи…

– Не пам’ятаєте, хто тоді був головним тренером київського “Динамо”?

– Думаю, що Лобановський…

– Отже, напевно, це був уже 1984 рік або пізніше…черговий прихід Лобановського був після Морозова, після 7 місця в чемпіонаті СРСР 1983 року і перед злетом на єврокубкову вершину в 1986 році…

Добре, нам відомо, що Ви й самі активно грали в футбол, так? Якусь дитячо-юнацьку футбольну школу закінчували?

– Ні, не було такої можливості. На професійному рівні я в футбол теж не грав. В часи мого дитинства та юності спортом займалися майже всі хлопці, причому не тільки футболом, а й баскетболом, волейболом, гандболом, різними видами. То ж і я для себе футбол не виокремлював.

– Але ж ми пам’ятаємо Вас в матчах нашого району, як Ви стояли в воротах. Цей вибір футбольного амплуа був не випадковим, так?

– Мені завжди було цікаво грати саме у воротах – і в матчах свого рідного району, і в часи мого навчання в сільськогосподарській академії…

– Цікавий факт… Виходить, що ми з Олександром Петровичем закінчували один і той самий ВУЗ. Ви в якому році закінчили?

– В 1999 році.

– А я в 1993… Який факультет був?

– Електрифікація і автоматизація сільського господарства.

– Давайте тепер поговоримо про Ваших футбольних кумирів. Коли людина захоплюється футболом, завжди вона виокремлює тих, хто подобається найбільше в грі мільйонів. От у Вашому дитинстві та юності хто був Вашим футбольним кумиром?

– Мені дуже подобався голкіпер збірної Німеччини Андреас Кепке…

– Був такий чемпіон світу…

– Так, запам’ятався мені ще з дитинства своєю надійною та впевненою грою. Дуже хороший воротар.

– Дійсно, на відміну від інших голкіперів Німеччини тих часів (Кана, Іммеля, Леманна) саме Кепке був таким спокійним, врівноваженим, нешвидким, але дуже надійним. Він не грав на публіку, але уособлював в собі надійність, спокій та впевненість в своїх силах. Я думаю, що ці риси – вони характерні і для Вашої воротарської гри. Знаєте, спокійний, надійний, врівноважений, і як скеля в воротах стоїть – не зрушиш…Так виходить чи ні?

– Не знаю, це вже не мені судити, але з боку видніше…

– Мені здається, що цим принципам Ви слідуєте і в бізнесі, і в житті. Ніколи я не бачив, щоб Ви виходили із себе, зривалися, хоча були різні моменти…

– Стараюся… хоча емоцій та імпульсивності в футболі вистачає…

– Чемпіонат якої країни Вам до вподоби дивитись найбільше?

– Взагалі я за український футбол, в тому числі і за чемпіонат України. Якщо міжнародні матчі, то цікаво дивитись ті матчі, де грають наші преставники. Кілька разів останнім часом їздив на матчі “Шахтаря” в лізі чемпіонів в Харків, отримав позитивні емоції.

– Ви любите прогнозувати футбольні матчі, ставити на футбол?

– Ні, я ніколи не прогнозую і не ставлю. Не по цих справах.

– А з договірними матчами стикалися?

– Особисто я – ні…

– На чемпіонаті світу за яку команду будете вболівати?

– За Німеччину. Мені подобається їх стиль і гра. Матч з Бразилією (7:1) на минулому Мундіалі запам’ятався мені, як один з кращих, які я бачив. У німців тактична виучка просто неймовірна. Сильні командою, а не зірками. Школа голкіперів – найкраща в світі.

– Хто був сильніший – Віктор Чанов чи Рінат Дасаєв? Як би Ви були тренером, кого б з них поставили на фінал чемпіонату Європи проти Голландії?

– Важко сказати. Обидва були голкіперами екстра-класу, найсильнішими на той час.

– Давайте уявимо таку фантастичну картину – Вашу “Чайку” тренує Лобановський. Ви на правах президента підказували б йому, що робити?

– Я ніколи не втручаюсь в роботу тренера, не захожу перед грою в роздягальню. Хіба що після гри можу сказати свою власну думку.

– Тобто, Ви ніколи не втручаєтесь в тренувальний процес. Це ж просто мрія, а не президент!

– Сміється… (прим.автора)

“В мене мрія одна – щоб у складі “Чайки” на високому рівні грали футболісти з нашого села”

– Тепер давайте поговоримо про спортивний клуб “Чайка”. Коли Ви вперше познайомилися з цим клубом, побачили його гру?

– Орієнтовно це був десь 2004-2005 рік. Це трапилося в Петропавлівській Борщагівці, на шкільному стадіоні. Тоді ще не було штучного покриття, а був натуральний, але дуже нерівний газон. І тоді грала “Чайка” в третій лізі нашого району. Керував командою Сергій Ніколаєнко. Це була гра з Вишневим. Звернув увагу, що футболки були однакові, а от шорти та гетри – хто в чому. На той час я вже проживав в Петропавлівці. Не знаю, що мене привабило в тій команді, але з того часу почав їм допомагати.

– А коли прийшла думка створити на базі цієї команди добротний футбольний клуб?

– Це прийшло з часом. Після перших перемог, коли я побачив, що люди почали ходити на стадіон, вболівати за нашу команду. Захотілося більшого. Поступово. Почали розвивати клуб.

– Ми знаємо, що Петропавлівська Борщагівка на той час – це був такий своєрідний регіон, і футбольна команда була своєрідна. Багато суперників “Чайки” та й арбітрів, прямо скажемо, побоювалися їхати до вас у гості, бо та команда вирізнялася своїм хуліганистим стилем гри. Вболівальники були дуже бойові, образно виражаючись. Тож тиск на гостей був завжди серйозний. Вам подобаються такі команди, з таким задерикуватим характером?

– Футбол – взагалі гра така заводна, емоційна. Приємно було те, що вболівальники переживали за свою команду. Як вони це робили, це вже друге питання. А хлопці, які грали, мали характер переможців. А коли не все виходило, виникали певні нюанси.

– Але ніде правди діти, коли Ви прийшли в “Чайку”, то ця команда на очах “облагородилася”, чесно кажучи. Порівняно з минулими часами (а у “Чайки досить серйозна історія…). До речі, скільки їй років уже?

– Команда була заснована в 1976 році.

– Виходить, що вже відсвяткували своє 40-річчя…

– Цікаво та символічно, що я з командою – з одного року. Я теж народився в 76-му. (сміється – прим.автора)

– Олександре Петровичу, якою б Ви хотіли бачити “Чайку” в майбутньому? Яка Ваша мрія, як президента клубу?

– В мене мрія одна – щоб у складі “Чайки” грали на високому рівні футболісти з нашого села, з нашого району, вихованці місцевої дитячої футбольної школи.

– Стосовно статусу клубу – він залишиться любительським?

– Тут не все залежить від мене. На даний момент “Чайка” проходить атестацію. Її не так просто пройти. Там є багато нюансів, є питання по стадіону, по документації, багато різних питань, але поступово по пунктам ідемо вперед. Робимо все можливе, щоб команда отримала професійний статус.

– Поставлю трохи незручне питання… Для Вас наразі “Чайка” не перетворилася на такий собі “чемодан без ручки”? Ви вже багато часу в команді, але можливо у Вас є інші амбіції – в політиці, в ролі футбольного функціонера? Футбольний клуб Вас не обтяжує?

– Ви знаєте, політика, функціонерство – це все вийшло спонтанно. А от футбольний клуб – це продуманий крок. В футболі я вже дуже давно, і мені це приносить задоволення. Хоча команда забирає багато часу та зусиль, але вона в моєму серці.

– Тобто, “Чайка” буде з президентом Нігруцею?

– Поки що, так.

– А хто Вам допомагає в управлінні командою?

– В першу чергу, слід виділити багаторічного капітана команди, нині спортивного директора Романа Барановича. Наш адміністратор Олександр Олександрович Цимбалюк. Скажу, що дуже вдячний сільській громаді Петропавлівської Борщагівки, депутатському корпусу, сільському голові Олексію Івановичу Кодебському, які допомагають фінансово. Я думаю, що разом у нас все вийде.

– Давайте поговоримо про сьогодення “Чайки”. Про історію з її цікавими моментами теж зачепимо, але пізніше. Після перемоги в минулому році в аматорському кубку України в новому чемпіонаті щось пішло не так. Не все виходило, і команда трохи забуксувала. В результаті головний тренер Конюшенко клуб залишив. Це було Ваше рішення чи його?

– В сезоні 2016\2017 років “Чайка” досить гарно виступила – крім кубка, ще було третє місце в чемпіонаті аматорів. Це призвело до того, що нашу непрофесійну (без контрактів) команду буквально розібрали по гвинтику команди майстрів. Вісім гравців залишили команду…

– Їх просто переманили кращими умовами?

– Це така хвороба аматорського футболу. Ми ніяк не можемо втримати тих людей, яких ми підготували і які зробили собі ім’я в нашій команді. Вплинути на цей процес ми не в силах. Але так сталося. Також пішов і головний тренер Яічник. Вирішили запросити Сергія Конюшенка. Але, коли трохи не вийшло в наступному сезоні, за обопільною згодою припинили співпрацю.

– Якщо зараз згадати історію “Чайки”, хто, на Вашу думку, був найуспішнішим тренером? За Вашого президентства?

– Важко сказати, адже кожен з тренерів зробив свій внесок в розвиток нашої команди, привносив щось своє. Я не можу когось виокремити. Та й не так багато спеціалістів у нас працювало за цей час.

– Зараз з командою працює Анатолій Кретов, який був асистентом Конюшенка – досить невідомий широкому загалу нашого регіону тренер. Він прийшов з цікавими ідеями, чи чим він Вас зацікавив, що Ви довірили йому команду?

– По перше, він живе в нашому селі, постійно приходив на футбол, переживав за команду. По друге, молодий, перспективний. Хай працює, а час покаже. В мене є така думка, що треба довіряти молодим.

– Тобто, це було дещо ризиковане рішення, але можна сказати, що ви шукаєте свого “Санжара” (тренер “Олімпіка” Донецьк – прим автора)? Тобто довірили невідомому спеціалісту, який може зробити собі ім’я та стати знаковим в історії клубу?

– Час покаже, побачимо…

“Відомих виконавців в “Чайці” точно не буде”

– Поговоримо про трансферні моменти. Відомо, що у “Чайки” з минулого року залишилася неповна обойма гравців. Відбулися значні зміни. Чи будете орієнтуватися в новому сезоні на молодих виконавців, чи з’являться в команді досвідчені, відомі футболісти?

– Скажу так – відомих виконавців в “Чайці” точно не буде, зате сподіватимемося на молодь. Після 2017 року зрозуміли, що краще робити ставку на молодих гравців. Серед лідерів можу виокремити захисника Сергія Пономаренка, голкіпера Антона Мусієнка і нашого капітана Романа Барановича. Всі вони вже ветерани команди і навколо них будемо будувати нову “Чайку”.

– Тобто, можна сподіватися, що шанс отримають вихованці Вашої дитячо-юнацької школи?

– Наша школа ще досить недовго працює, щоб чекати від неї вже зараз гравців, які могли б достойно грати на всеукраїнському рівні серед дорослих. Але ми стараємося кращих вихованців всіляко залучати до команди. На даний момент декілька хлопців тренується з першою командою. Їх не так багато, але вони є.

– Розкажіть про вашу дитячо-юнацьку школу, скільки дітей там займається? Хто є тренером? Яку мету ставите перед нею – просто щоб займалися діти чи виховувати професійних футболістів?

– Тренери у нас хороші, кваліфіковані – Єськін Юрій Петрович, який довгий час працював у системі київського “Динамо”, Роман Олійник, Сергій Пономаренко. Перш за все, хочеться, щоб діти з нашого села, з району займалися спортом, а не сиділи біля комп’ютера, телевізора чи, не дай Бог, якимись шкідливими речами. Нехай грають у футбол, а чи стануть професійними гравцями, це вже від них залежить. Але думаю, що такі здобутки у нашої школи обов’язково будуть. В нашій школі представлені всі вікові категорії дітей – з першого по одинадцятий клас. Загальне число вихованців – 190 дітей.

– Серйозна цифра… І вони тренуються на тому ж стадіоні, де й доросла команда?

– Так, зараз вже не вистачає одного поля, бо надто багато команд хоче на ньому тренуватися… (посміхається. – прим.автора)

– Кілька слів про “Козак Арену” – ваш домашній стадіон, на якому Ви проводите офіційні матчі. Не секрет, що його штучне покриття вже досить зношене. Чи плануєте Ви в найближчому часі реконструкцію стадіону?

– Так, стелили ми його в 2010 році. На ньому ще можна грати. В першу чергу, ми плануємо побудувати біля стадіону стаціонарне приміщення, де будуть хороші роздягальні, тренажерний зал, робочі кабінети тренерів. Будемо розширятися, бо в існуючих об’ємах місця вже не вистачає. На новому масиві в селі зараз збудували маленьке міні – футбольне поле (22 на 42), на якому будуть займатися найменші вихованці нашої ДЮСШ. І в планах будівництво біля нової школи ще одного футбольного поля, стандартного, з натуральним покриттям. Можливо, в цьому році цей проект запустимо. Плануємо розміри поля 105 на 68.

– Прекрасні розміри! Трохи менше за “Камп Ноу”, але як раз те, що потрібно… Давайте поговоримо про клубну систему “Чайки”, адже, крім першої команди, у структурі клубу є й інші? Яку роль вони виконують і хто ними опікується?

– Почнемо з “Чайки-2”, яку тренує Анатолій Майданович. Вона в основному складається з місцевих хлопців та виступає в першості Києво-Святошинського району. “Чайка U-21” – це команда, за яку грають випускники нашої школи, які ще не дотягують до рівня першої команди. Тренує цю команду Роман Олійник.

– Розкажіть трохи про цього фахівця?

– Він має досвід матчів в українській прем’єр – лізі в якості гравця. Він з Києва, вихованець тренера Юрія Єськіна. Він не так давно у нас, але має певний кредит довіри. Думаю, в нього все вийде.

– І крім дорослих команд, в систему клубу входить низка дитячих колективів?

– Так, в минулому сезоні ми вже були представлені в одній віковій категорії в чемпіонаті Київської області, а з нового сезону плануємо бути представлені у всіх вікових категоріях.

– Виходить, Олександре Петровичу, що Ви потихеньку вибудували справжню футбольну піраміду в клубі, починаючи з наймолодших та закінчуючи дорослою, уже скоро професійною командою? Прямо, як в “Челсі”?

– Виходить, що так… але не я один… вся громада села Петропавлівська Борщагівка.

– Хлопчик приходить до Вас в шестирічному – семирічному віці, проходить всі щаблі підготовки і, Ваша мрія, щоб він влився в професійну команду “Чайка”?

– Якщо в нього буде талант, я не проти щоб він грав у найкращих командах світу і обов’язково за збірну України…

– Чи є такі гравці, які пройшли школу Вашого клубу, а зараз грають вже на більш високому рівні?

– Якщо говорити за нашу ДЮСШ, то таких гравців ще немає. А щодо тих, хто раніше був у “Чайці”, а зараз серед профі, то, наприклад, можна назвати Гліба Бухала, одного з наших лідерів минулого сезону, який зараз захищає кольори “Александрії” в прем’єр – лізі України. І він – не один…

– У вас в команді є “легіонери” в прямому розумінні цього слова?

– Так, за нас грає Мухаммед Доу, він сирієць, навчається в Києві в одному з університетів. Знайшли ми його на одному з передсезонних турнірів під егідою обласної федерації, коли він грав за “Локомотив” (Київ). Запропонували йому перейти в нашу команду і наразі він є одним з лідерів нашого колективу.

– Яким є, на Вашу думку, найкращий склад “Чайки” за 40-річну історію клубу? Можете назвати 11 кращих в історії “Чайки”?

– Важко сказати, бо я не досить добре знаю всю історію “Чайки”. Особливо той період, який був до мене. За останній час варто виділити Антона Мусієнка в воротах, Романа Барановича, Євгена Паламарчука. Ці люди дійсно віддали “Чайці” дуже багато. А найкращий склад – це той, який в 2017 році виграв кубок України серед аматорів! Хороша команда була ще й в 2013 році, коли ми вперше виграли цей кубок, але все ж в 2017 команда була сильніша…

– Давайте згадаємо деякі пам’ятні матчі в історії “Чайки” за Вашого президентства. Який Ви можете назвати матч, як найемоційніший, найцікавіший, найзапекліший, особисто для Вас?

– На пам’ять приходять два поєдинки, обидва кубкові. В минулому році двобій з командою “Фрунзівець” (Ніжин). Вдома програли 2:3, а на виїзді видерли перемогу з потрібним рахунком 2:0, забивши другий гол на останніх секундах. І матч в Плисках в 2013 році, коли в фіналі кубка серед аматорів виграли перший матч 3:0, але на полі суперника в основний час поступилися з таким же рахунком, проте в овертаймі забили двічі і вперше підняли над головою кубок!

– Тоді склалося таке враження, що в другому таймі хлопці трохи “поплили” і доля матчу висіла на волосині? Як вдалося перед додатковим часом зарядити команду, пам’ятаєте ті слова?

– Я взагалі в роздягальню під час матчу тоді не заходив і не є прихильником подібних дій у виконанні президента клубу будь – коли, але ні на секунду не сумнівався в кінцевому позитивному для нас результаті, бо ми були на голову сильніші за наших суперників…

“Зробимо все, щоб “Чайка” отримала професійний статус”

– Які плани “Чайки” на новий сезон? Де збираєтесь грати, які завдання ставите перед командою, враховуючи процеси омолодження складу?

– Розпочнемо друге коло першості України серед аматорів, основним завданням буде награвати склад. Якщо вдало пройдемо атестацію, будемо готуватися до другої ліги. Якщо – ні, знову стартуємо в аматорському чемпіонаті.

– Друга ліга – це трохи інший рівень. І відповідальності, і фінансового навантаження. Ви готові до цього?

– Якщо ми вже розпочали цю кампанію, то будемо йти до кінця. Зробимо все, щоб “Чайка” отримала професійний статус.

– Новий рівень відкриє перед командою нові перспективи. Це вже контрактна система, обов’язок футболістів перед командою, можливість щось заробити на футбольній діяльності. Вибудувавши струнку клубну систему, можна готувати гравця і вигідно його продати. Чи є у Вас мета зробити свій клуб прибутковим підрозділом Вашого бізнесу?

– В нашій країні наразі це майже нереально, такої мети навряд чи вдасться досягнути. На мою думку, професійний статус клубу – це порядок. Коли клуб функціонує значно організованіше. Я б хотів, щоб матчі другої ліги проходили на нашому сільському стадіоні, щоб на футбол приходили вболівальники, юні футболісти. І щоб ці хлопчики, бачачи перед собою наочний приклад, ставили собі за мету пробитися в світ професійного футболу.

– На мою думку, набуття професійного статусу “Чайки” – це як останній мазок в картину, яку Ви довгий час малювали?

– Може й так… але зупинятися не можна, треба постійно працювати, рухатися вперед. Будуть якісь інші клопоти, інші картини…

– Взагалі Ви – амбіційна людина? В будь-якому змаганні ставите за мету лише перемогу? Чи все ж таки сповідуєте “олімпійський принцип” не перемоги, а участі?

– Коли грають діти, то для мене основне, щоб вони отримували задоволення від футболу. Там результат не такий важливий. А от коли грає доросла команда, незважаючи на статус матчу, товариський чи офіційний, завжди хочеться перемагати. Я думаю, будь-який президент клубу так вважає.

– Питання до Вас, як до президента клубу. Кого вважаєте взірцем для себе на цій посаді, можливо, переймаєте якісь ідеї, методи роботи? Ідеальний, на Вашу думку, президент клубу, не тільки в України, а й у світі?

– Ніколи над цим не думав, важко сказати. Ми просто робимо все для того, щоб команда стала кращою. Нехай це буде свій окремий шлях. А як виходить, судити не нам…

– На початку нашої розмови ми перерахували всі Ваші іпостасі. Серед них є й найближча для нас – член виконавчого комітету нашої федерації. (посміхається – прим.автора). Може вона така тихенька та найскромніша, але для Вас наша федерація, ми сподіваємося, рідна, тож цікаво почути Вашу оцінку діяльності Києво-Святошинської районної федерації футболу на даному етапі її розвитку?

– Мені дуже приємно бути членом виконавчого комітету КСРФФ, бо я звідси починав свій шлях у футболі. Для мене це – велика честь. Що ж стосується оцінки, то я вважаю Києво-Святошинську районну федерацію найкращою районною федерацією в Україні. І в цьому велика заслуга Валерія Івановича Чалого. Дуже багато команд грає в чемпіонаті. Проводиться велика робота по популяризації футболу. Одне, можливо, зауваження, що треба більше уваги приділити дитячому футболу та ветеранам.

– Тоді, напевно, варто сказати і за жіночий футбол, бо ніяк нам не вдається зрушити цю справу з мертвої точки…

– Напевно, так..

– До речі, ви не думали над тим, щоб створити в Петропавлівській Борщагівці жіночу або дівочу команду в структурі “Чайки”, бо Вишневому треба спарринг – партнерок?

– (сміється – прим.автора) Навіть не знаю… поки не думав… це для нас – щось нове…

– До речі, що там чути про об’єднання громад Петропавлівської та Софіївської Борщагівок? Наскільки це реально?

– Все на рівні перемовин, нічого конкретного. Моя особиста думка, що таким двом самодостатнім громадам це робити не варто. Але якщо на рівні держави буде прийнято таке рішення, ми це приймемо, як факт.

– Як Ви думаєте, чи не варто нашій федерації сміливіше проводити нововведення, запроваджувати нові турніри та ідеї? Чи все ж таки потрібно копіювати те, що робить Київська обласна федерація футболу?

– Я думаю, що все треба робити системно, якісь нововведення можуть бути, але вони обов’язково повинні бути погоджені з КОФФ. Робота всіх футбольних органів повинна бути злагоджена між собою. Якщо буде кожен сам по собі, то порядку в футбольному господарстві не буде.

– Наш меморіал Чанових, який офіційно включений в план заходів КОФФ, за часом збігається з меморіалом Кирсанова, який проводить обласна федерація футболу. Як Ви думаєте, чи ми не будемо заважати обласній федерації, якщо будемо запрошувати до участі в своєму турнірі команди з інших регіонів?

– Нічого поганого я в цьому не бачу. Тут ніякого конфлікту інтересів немає. У нас в районі стільки команд, що можна легко обходитися своїми силами, щоб провести такий турнір. 16 команд стартує в цьому році – це гарний показник для такого турніру.

– А от “Чайка”, наприклад, не бере участі в меморіалі Чанових?

– Нам просто місця не вистачило… (сміється – прим.автора)

“Зробимо все, щоб запрацювало правило “один гравець – одна команда”

– Давайте тепер перейдемо до питань, пов’язаних з Вашою посадою в Київській обласній федерації футболу… До речі, з якого часу Ви перебуваєте на нинішній посаді?

– З травня 2016 року я на посаді першого заступника голови КОФФ.

– Нещодавно ми проводили загальні збори учасників нашої федерації. Зібралися представники клубів, які гратимуть в новому сезоні під егідою КСРФФ, і всіх цікавило найголовніше питання – це правило “один гравець – одна команда”. Вже не перший рік його намагається запровадити ФФУ. Скажіть, будь ласка, на Вашу думку, воно запрацює в цьому році?

– Так, ми зробимо все, щоб воно запрацювало. Зараз кожній районній чи міській федерації буде виділено комп’ютер. Будемо перераховувати щомісяця кошти людині, яка буде цим займатися на місцях. Це треба робити, бо це великий плюс для розвитку футболу. У нас в Київській області є певна кількість футболістів, які їздять грати по всіх районах, закриваючи таким чином доступ до гри місцевим гравцям. А від цього страждає футбол. Тому правило “один гравець – одна команда” буде запроваджено. Я коли починав працювати з “Чайкою”, то до мене теж приїзджали грати хлопці, які параллельно брали участь в змаганнях і нашої області, і інших областей. Нічого доброго це не дало. Я думаю, що з часом керівники всіх аматорських команд зрозуміють, наскільки корисним є це правило і будуть його підтримувати. Краще приділити більше уваги дітям, ніж платити “варягам”.

– Виходить, що оті гравці, які “циганським табором” кочують з однієї команди в іншу, вони займають місця, не дають пробитися молоді з тих населених пунктів, які представляють ці команди?

– Не обов’язково з тих населенних пунктів, може з сусідніх. Основне, що за таких обставин втрачається масовість аматорського футболу.

– Ви відчуваєте якесь несприйняття, спротив з боку спортивних функціонерів, які не бажають нічого змінювати?

– Щоб такого сильного спротиву, то ні, не відчуваю. Обласну федерацію в цьому питанні підтримують всі районні та міські федерації області.

– Тобто можна сказати, що це правило так довго не впроваджується, через суто технічні проблеми?

– Рішення виконавчого комітету КОФФ з цього приводу є. В минулому році прийняли половинчасту позицію, що гравець може грати ще за одну команду на район, крім області, через те, що ми переживали, щоб не розвалилися деякі чемпіонати районів. Перехідного періоду в один рік, я думаю, було достатньо для керівників команд, щоб підготуватися до нових правил гри.

– Тобто насьогодні навіть технічні моменти прибрані і все готово, щоб це правило врешті запрацювало?

– Саме так.

– Давайте так, чисто практично, як це правило буде працювати у нас в районі. Буде якась людина, яка за це буде відповідати, здійснювати заявку, матиме доступ до бази данних? Чи ми повинні заявку робити через обласну федерацію?

– Районна федерація прийме заявку і передасть її в обласну федерацію, яка матиме доступ до всіх баз данних по Україні.

– Давайте конкретніше. От, наприклад, наша Каріна Карабкіна приймає заявку від команди. Приїзджає представник, привозить документи. Вона приймає всіх, передає дані в область. Через деякий час з області приходить заявка цієї команд из плюсами і мінусами навпроти прізвищ гравців. Каріна викликає представника команди і говорить, такі-то гравці заявку не пройшли.

– Така ситуація буде можлива, якщо такий гравець вже заявлений по базі данних за іншу команду або у нас в області, або в іншій області України. В такому разі у гравця буде вибір, за яку команду грати в цьому сезоні, але в будь-якому випадку він зможе грати лише за одну команду.

– Я правильно зрозумів, що допоки такий проблемний гравець не буде виключений з команди по базі данних ФФУ, наприклад, десь в Закарпатській області, його заявити у нас ніхто не зможе?

– Саме так.

– Виходить, що тому гравцю треба буде самотужки вирішити проблему з іншим клубом, адже не секрет, що у нас інколи заявляють гравця за команду навіть без його відома? і вийде ситуація, коли гравець навіть не знає, що він десь заявлений, а за реальну команду, в якій він хоче грати, його заявити не можливо?

– В таких ситуаціях треба, щоб гравець писав власноручно заяву з вказанням, за яку команду він бажає грати в новому сезоні. Причому таку практику треба вводити в обов’язковому порядку.

– Така заява гравця буде офіційним документом, за яким наша федерація зможе зробити запит в іншу регіональну федерацію і вирішити спірне питання по статусу такого гравця? Виходить так?

– Це вже робочі моменти. Будемо якось це відслідковувати і відпрацьовувати алгоритм дій в таких випадках.

– Є така думка, що для ефективного впровадження цього правила, треба щоб воно почало працювати одночасно в усіх регіонах України, а є чутки, що, наприклад, місто Київ не хоче відкривати свої бази данних?

– Відносно міста Києва – це взагалі нонсенс. Ця федерація наче сама по собі існує. Зараз членство міської федерації Києва у ФФУ призупинене. Чемпіонат Києва незрозуміло, хто буде проводити. Там створена ще одна федерація, головою якої є Анатолій Дем’яненко. Я думаю, що новостворена федерація буде працювати згідно правил і регламентних норм ФФУ. А зворотній приклад – це західноукраїнські регіони, де правило “один гравець – одна команда” працює вже кілька років.

– В нашій Київській області є якісь місцеві федерації, які не збираються виконувати це правило?

– В Київській області всі місцеві федерації, які проводять футбольні змагання, погодилися виконувати це правило. Без виключень.

– Важливий нюанс. Яке покарання буде застосоване до гравця і команди, в якій він незаконно грав, якщо буде доведено порушення цього правила?

– В даний момент покарання буде застосовуватися тільки до гравця. Команду поки що чіпати не будуть. Якщо буде встановлено факт одночасної участі гравця в двох і більше чемпіонатах за різні команди, такий гравець буде відсторонений від участі в змаганнях під егідою ФФУ на всій території України на певний період. Рішення прийматиметься КДК федерації, яка встановила порушення.

– Це досить суттєвий меседж, який зараз пролунав з уст Олександра Петровича. Тому варто прислухатися до нього і не порушувати футбольні закони, бо органи футбольного правосуддя налаштовані рішуче. У КДК є важелі для покарання таких гравців?

– Всі необхідні зміни до дисциплінарного кодексу і регаменту внесені…

– Оці зміни розповсюджуються і на дитячо-юнацький футбол?

– Так, починаючи з дитячих команд і до дорослих, діє це правило…

– Це революційне правило для нашого футболу, але в Європі вже давно наведено лад в цьому питанні?

– Нам треба йти до європейського порядку. Там і професійний, і особливо аматорський футбол чітко поділений на ліги, зрозумілі правила гри і на високому рівні інформаційне забезпечення змагань. Там, якщо гравця підготував клуб нижчого дивізіону для клубу з вищого дивізіону, він отримує належну компенсацію, винагороду та престиж.

– У нас же теж є такі регламентні норми і ДЮСШ, яка підготувала гравця для команди майстрів, має право на компенсацію?

– Якщо в дитячо-юнацькій команді документи в порядку, оформлені правильно, то є така можливість. А якщо десь на довірі справи робляться, то навряд чи.

– Давайте ще раз наголосимо. Відповідальність за порушення правила “один гравець – одна команда” буде нести лише гравець, а його команда – однозначно, ні?

– Це таке важке і неоднозначне питання, але поки що можемо говорити про покарання для гравця. Адже він точно знає, до яких команд він писав заяви.

– Якщо через деякий час, чи то по необачності, чи по неуважності, виявиться інформація, що той чи інший гравець команди одночасно грав у іншій команді під своїм прізвищем (ми зараз не беремо до уваги фальсифікації чи підстави), така команда не буде покарана “пост-фактум” технічною поразкою?

– Ні, на даний час команда не буде покарана за такі речі. Адже гравець був заявлений за неї в установленному порядку і не її вина, що потім виявили порушення. Тим більше, що тут можуть бути зловживання з боку конкурентів у вигляді умисної участі такого гравця за іншу команду, щоб прибрати суперника нечесними методами.

– Як Ви думаєте, будуть підстави, напевно, намагатимуться випускати гравців під іншими прізвищами?

– Це питання до керівників клубів, до їх порядності та чесності. Це питання поваги один до одного. Тим більше, що зараз майже всі матчі знімають на відео. Довести такі факти зараз набагато легше. Відеозапис буде достатнім доказом провини. Крім того, покази свідків, арбітрів. В якості підстав не будуть випускати невідомих гравців, а потрібних команді, яких всі знають.

– Цей механізм, я думаю, з часом буде відпрацьовано, відточено, головне, щоб покарання за порушення правила діяло. В цьому плані важливий прецедент, “перша ластівка”?

– Я думаю, що може й не бути. Вірю, що в нас люди відповідальні та організовані.

– Я все ж таки не такий оптимістичний, бо на перших порах буде організаційний “кавардак”, поки всі почнуть злагоджено працювати. І я думаю, що матимемо приклади, коли гравці одночасно будуть грати за два і навіть за три клуби…

– Будемо сподіватися, що цього не буде…

– Добре, будемо вважати, що з цим правилом ми розібралися, хоча по ходу питання будуть виникати. Як Ви думаєте, Ваш прогноз, зменшиться кількість команд в області, в нашому районі через нововведення?

– Я думаю, що можливо на початку і зменшиться, але потім все стане на свої місця.

– Розкажіть про новий футбольний проект, про який розповів народний депутат України, президент ФК “Стара Боярка” Ярослав Єдаков. Одним з партнерів цього проекту є “Чайка”…

– Проект створений для підтримки молодих футболістів. Це будуть партнерські стосунки між командами “Стара Боярка” та “Чайка”, а також асоціації футболістів – професіоналів. Обмін гравцями, можливість спільних тренувань, методична допомога, надання ігрової практики молодим гравцям та тим профі, які тимчасово не мають клубу або відновлюються після травм.

– Давайте поговоримо про зміни в київській обласній федерації футболу з приходом нового керівника – народного депутата України, колишнього гравця вишгородського “Діназу” Ярослава Москаленка… як Ви оцінюєте перші місяці його керівництва?

– Видно неозброєним оком, що робота федерації значно покращилася. Збільшилась кількість команд, особливо дитячих, гарно проведене святкування 20-річчя федерації, будівництво нового офісу, стало більше порядку в роботі всіх комітетів, підвищилася виконавська дисципліна. Федерація взяла на себе витрати на арбітраж матчів дитячої ліги та всі транспортні витрати по перевезенню дітей – учасників змагань з футболу в області. Будуть виділені значні кошти на розвиток місцевих федерацій.

– До речі, дитяча ліга області грає за системою “осінь-весна”. Я чув, що і дорослі змагання будуть поступово переводити на цю систему? це вимога ФФУ…

– Ми поки що до цього не готові. Це питання не ставиться жорстко, а носить рекомендаційний характер. На даний момент через кліматичні умови і ряд чинників система “весна-осінь” краще підходить для нашого чемпіонату.

– Питання до Вас, як до депутата Київської обласної ради. Останнім часом у нас в районі є певні зрушення щодо поліпшення матеріальної футбольної бази. З’явилося кілька нових футбольних споруд. Чи можемо ми сподіватися на подальший поступ в цьому напрямі, в тому числі за допомогою коштів обласного бюджету? Я чув, що планують будувати стадіони В Гатному, Шпитьках, Софіївській Борщагівці…

– Ті об’єкти, які Ви назвали, будуть будуватися за рахунок місцевих бюджетів або спонсорських вливань. В цьому році на території Києво-Святошинського району будівництво спортивних споруд за кошти обласного бюджету не заплановане.

– Що треба зробити, щоб в наступному році таку ситуацію змінити?

– В першу чергу, виділити земельну ділянку та забезпечити співфінансування. Це повинні робити органи місцевого самоврядування. Та вчасно звернутися з своєю заявкою – зверненням. По області в цьому році буде збудовано за такою схемою пять футбольних полів зі штучним покриттям. Це, як правило, районні центри. Географія широка: Славутич, Васильків, Кагарлик, Фастів і Верхня Дубечня Вишгородського району.

– Конкретизуйте, будь ласка, алгоритм для сільської чи міської громади, яка захоче побудувати у себе стадіон за програмою ФФУ… з чого починати і як досягти мети?

– Алгоритм дуже простий, але справа в тому, що коли буде прийматися рішення щодо доцільності побудови стадіону в тому чи іншому місці, то до уваги будуть брати трохи інші показники. В першу чергу, кількість жителів в тому населенному пункті. Починати треба з листа – гарантії на обласну федерацію футболу від сільського голови, що є вільна ділянка землі і є бажання побудувати там стадіон. І готуватися до конкурсного відбору. Бажаючих не так багато, як ви думаєте. Так що можна пробувати. На маленькі поля для міні-футболу було багато заявок, а з великими полями ажіотажу немає. Одним із стадіонів, наприклад, збудованих за программою ФФУ, є стадіон “Центральний” у Вишневому.

– Ви говорили про збірну Київської області, яка буде захищати кольори нашого регіону у всеукраїнських змаганнях з перспктивою участі в кубку регіонів УЄФА?

– Так, організаційна робота ведеться. Тренером цієї команди призначено відомого фахівця Валерія Позднякова. Обовязкова умова – під прапори цієї команди можна викликати гравців, які ніколи не мали професійного контракту. Іде слекційна робота з підбору виконавців. До кінця березня збірна буде сформована. Так що, хто відчуває в собі сили, можете пробувати. Просимо місцеві федерації повідомляти про можливих кандидатів до збірної області. Будуть представники і нашого району в цій команді, але поки залишимо їх імена в таємниці. Для початку треба буде виграти груповий турнір кубка регіонів України (Київ, Чернігвська область, Житомирська область, Київська область). Це буде свого роду кубок серед областей. А переможець поїде на європейські змагання.

– В минулому році в нашому чемпіонаті дебютувала команда “Чайка – Мотижин”. Така самобутня команда з Макарівського району. Що її пов’язує з Вами?

– В Мотижині живуть мої батьки, і коли там на стадіоні був футбол, я завжди приходив подивитися на гру місцевих команд. Потім познайомився з людьми, які опікуються місцевим футболом. І виникла ситуація, що вони захотіли пограти в нашому чемпіонат з ряду причин. І наш виконком дав на це згоду.

– Виходить, Ви їм надали свого роду “політичний притулок” ось цією приставочкою до їх назви “Чайка”…

– Може й так… (сміється. – прим.автора)

– Тобто, ця команда не входить в систему Вашого клубу, а можна сказати споріднена душею?

– Є там два хлопчики з Мотижина, які зараз займаються з першою командою “Чайки”. Один з них точно буде мати гарну перспективу. Це крім Сухенка, який вже грав з минулого року за “Чайку”.

– “Чайка-2” в другому колі нашого районного чемпіонату навела серйозний фурор своїм виступом. Вони були однією з найвидовищніших команд ліги. Бурхливі емоції, неймовірні камбеки… В цьому році вони будуть брати участь в змаганнях Києво-Святошинської ліги?

– Я кілька разів був на їх матчах, і відмітив, що хлопці дуже старалися, билися, як леви. І прийшов результат, за який вони можуть пишатися. Так, звичайно, вони будуть грати і в нинішньому сезоні…

– Ви кілька разів говорили про допомогу регіональним федераціям від обласної федерації…

– До кінця березня кожна місцева федерація отримає по комп’ютеру і 3000 гривень щомісяця для забезпечення роботи на місцях з введення в дію правила “один гравець – одна команда”. В кожній федерації має бути свій адміністратор, який буде проводити заявочну камапанію.

– Ідея дуже своєчасна і гарна. Знаємо, що Ви, Олександр Петрович, були чи не найбільшим ініціатором цих змін, тож бажаємо, щоб у Вас все вийшло, і це правило як найшвидше принесло свої позитивні плоди…

– Від цього виграє весь наш український футбол і це дасть великий поштовх в розвитку саме аматорських колективів…

– Дякуємо Вам за змістовне інтерв’ю! Удачі, перемог і нових звершень!

– Спасибі. І вам удачі…

 

Джерело: офіційний сайт Києво-Святошинської районної федерації футболу